Українці розповіли про свою роботу по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС

14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Пам'ятна дата була заснована 10 листопада 2006 року. У цей день ліквідатори згадують про свій подвиг.

- Я дізнався про аварію з публікації в газеті "Правда" перед 1 травня. Це була замітка з 5 рядків - говорить харків'янин Юрій Єзіков, а 4 травня о 2 годині ночі мені, як військовослужбовцю запасу, принесли повістку терміново з'явитися на збірний пункт в Будинок піонерів Орджонікідзевського району. Нас спочатку привезли на автобусах в Савинці, де переодягнули у військову форму, забезпечили наметами, матрацами, провіантом і всім необхідним для військового табору. У батальйоні нас було більше 300 чоловік. 8 травня ми виїхали в сторону несення служби і 9 травня проїжджали Київ. У колоні було близько 60 одиниць техніки і наш проїзд через місто викликав паніку у деяких автомобілістів. Увечері ми прибули до міста Іванків на кордоні 30-кілометрової зони і стали табором на березі річки Тетерів. 10 травня був наш перший виїзд до Чорнобиля. Хвойний ліс поруч зі станцією замість зеленого був рудим. 21 травня батальйон брав участь у гасінні пожежі силових кабелів між 3 і 4 енергоблоки. Двоє наших бійців - майор Блудов і рядовий Гречко отримали ордени за участь в цій операції. Я відповідав за зв'язок машин, які працювали в зоні з командуванням батальйону. Зв'язок поводилася дуже дивно - вона була тільки місцями. Після того, як машина входить в 30-км зону, зв'язок зникає, з'являється, потім знову зникає і так весь час.

- Я працював на розчищення покрівлі 3-го блоку АЕС від радіоактивного сміття, - згадує поет Сергій Красильников. У прибиранні нам допомагав робот, привезений з Японії. Він заїхав на 8-й поверх по сходах, а далі ми його піднімали на лебідках. У нього було 4 гусениці з чотирма ступенями свободи на кожній, він захоплював «рукою» з трипалим маніпулятором сміття з особливо забруднених ділянок покрівлі і скидав вниз, звідки його вивозили на могильник. Правда попрацював він недовго, рівно через тиждень перестав слухатися управління, доїхав до краю даху і впав вниз з 72-метрової висоти. Бійці нашого батальйону «поховали» його в 2-х км від станції.

- Я не можу багато говорити, важко згадувати, - розповідає Олександр Антоненко. Під керівництвом покійного капітана Ленського ми укладали бетон навколо зруйнованого блоку станції, дезактивували його руїни, встановлювали датчики дистанційного дозиметричного контролю.

- Ми стояли в селі Оране, на кордоні 30-км зони, - згадує В'ячеслав Купрейченко, - коли дув вітер "звідти" починалася головний біль і з'являлася неприємна солодкість у роті. Я працював на банно-пральне комплексі. Ми їздили на реактор, вимірювали одяг дозиметрами, частина відправляли в прання, а частина - в могильник на поховання. Працювали важко, по 12-16 годин без вихідних. Мені особливо "пощастило", я відзначав під Чорнобилем новий рік. Ми зліпили сніговика, фотографувалися з ним.

На столах у нас був тільки лимонад. Нас привітав командир частини, виступила самодіяльність і поїхала. Ми придумали конкурс - годували одне одного кашею з зав'язаними очима і вже о 2 годині ночі лягли спати.

- Я був депутатом міськради і членом комісії з екології ради міста Узин, в Київській області, - згадує Владислав Кузьменко. Наша комісія організовувала безпосередню допомогу жителям в оперативній дозиметричної допомоги, дезактивації зараженого ґрунту, демонтаж дахів після випадання радіоактивних опадів і їх відновлення.

- Мене возять, як Пугачова в клітці напоказ, - з удаваним невдоволенням бурчить Микола Босий , Командир загону резервістів, який завантажував вертольоти сумішшю піску, свинцю і бору. Цим засобом ми намагалися "заглушити" реактор. - Каже герой-ліквідатор на відкритті фотовиставки в Дортмунді. Наша виставка - пересувна, вона скоро відправиться в шестимісячне подорож по більш ніж тридцяти містах Німеччини, Голландії та Австрії. Ми хочемо показати людям в Європі подвиг простих людей, багато з яких заплатили своїми життями за спокій і безпеку нашої країни і Європи.

-Кому зараз важливо, що послужило причиною трагедії 26 квітня 1986 - згадує житель Чугуєва Сергій Волик збіг обставин, недолік знань або проста людська недбалість, яку нині модно називати «людським фактором», немов цей політкоректний термін щось змінює в суті речей? Історія Чорнобиля дала урок, а історія Фукусіми повторила його: мирного атома не буває в принципі. Можна довго міркувати над тим, з чим порівняти масштаб Чорнобильської трагедії. Війна? Але від ворожої кулі можна вберегтися. Ніде не сховатися тільки від всепроникного опромінення. Чи знали про це ті, кого сьогодні прийнято називати ліквідаторами? Так, знали. Всі вони були досвідченими фахівцями - техніками, медиками, пожежними, військовими, шахтарями. Але вони зробили крок в пекло не роздумуючи. Відповідальність чи, прищеплена партійною дисципліною, любов до Батьківщини, а може бути, розуміння, що більше нікому - у кожного мотиви були своїми. Хто знає, якби не чорнобильці, то, можливо, зараз могло б і не бути Україні.

За матеріалами бесід з героями-ліквідаторами та інтернет-видань.

Текст підготував: Ігор Нещерет