Газові вени Центральної Азії ведуть в Росію і Китай
Uznews.net
Російський газ, іранська нафта і китайські труби - основні чинники політики в Центральній Азії, як вони зміняться в зв'язку з очікуваними санкціями проти Росії і апетитами Китаю.
Утримання Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Киргизстану та Туркменістану під час голосування на Генасамблеї ООН з приводу «кримського питання» з економічної точки зору можна пояснити.
Країни Центральної Азії занадто енергозалежні від Росії, щоб висловлюватися на зовнішньополітичній арені без оглядки на цей фактор.
Запаси вичерпуються, потреби зростають
Експортні газові амбіції Узбекистану кінця 90-х років - сьогодні звелися до ролі країни-транзитера в основному туркменських вуглеводнів.
Проблеми з розвідкою і розробкою власних родовищ газу в Узбекистані обмежують зростання обсягів експорту в кращому випадку до 20 млрд кубометрів до 2020 року проти нинішніх 15 млрд кубометрів.
Прогнози зростання видобутку "блакитного палива" до зазначеного періоду - з нинішніх 65 млрд до 80 млрд. Кубометрів також не виправдаються.
Крім того, за останні роки внутрішнє споживання газу в республіці зросла в 1,3 рази і становить близько 50 млрд. Кубометрів при загальному видобутку 62-65 млрд. Кубометрів щорічно.
У вересні 2012 року «Узтрансгаз» приступив до експорту узбецького газу в Китай. До 2015 року планується побудувати третю чергу узбецького ділянки газопроводу «Центральна Азія-Китай» потужністю 25 млрд кубометрів газу.
Це дозволить до 2016 року довести обсяг експорту узбецького газу в цьому напрямку до 10 млрд кубометрів проти сьогоднішніх 4 млрд кубометрів.
Однак, зростання відбувається на тлі зниження поставок в Росію: у 2013 році поставки скоротилися до 7,5 млрд кубометрів проти 9 млрд кубометрів в 2012 році.
Крім того, в 2015 році планується розпочати будівництво четвертої черги узбецького ділянки газопроводу «Центральна Азія-Китай» пропускною спроможністю 30 млрд кубометрів газу, яка дозволить довести загальну потужність газопроводу до 2017 року до 85 млрд кубометрів.
Прокладка нової труби позбавляє Узбекистан традиційних важелів впливу на Таджикистан і Киргизстан, за допомогою «газового шантажу», оскільки четверта лінія пройде і через їх території.
Нафти менше - імпорту більше
Найближче майбутнє узбецької нафтової галузі зумовлено тим, що родовища Узбекистану виснажені майже наполовину, а їх залишкові видобувні запаси становлять трохи більше 50 млн тонн - при внутрішній потребі о восьмій млн тонн нафти на рік.
Узбекистан імпортує нафту з 2005 року, обсяги зростають з кожним роком. Минулої осені домовилися про постачання з Туркменістану, обсяги імпорту, за різними оцінками - до 1 млн тонн.
В умовах зниження видобутку нафти уряд Узбекистану активізує процес виробництва нафтопродуктів з альтернативних джерел сировини - синтетичного палива (процес GTL - gas to liquid), переробки сланцевої руди і використання метанолу.
Це вимагає серйозних інвестицій - близько 11-12 млрд доларів США.
Тільки один GTL-завод, який «Узбекнафтогаз» будуватиме спільно з південноафриканської Sasol і малайзійської Petronas, оцінюється вже майже в 5,6 млрд доларів США.
Казахстан: між Росією, Іраном і Китаєм
Національна компанія "КазМунайГаз" (КМГ, "Нафта і газ Казахстану") прогнозує непростий 2014 рік і розробляє антикризовий план на випадок падіння ціни на нафту нижче 90 доларів за барель.
Негативний сценарій розвитку подій заснований і на те, що в останні п'ять років були відкриті нетрадиційні запаси нафти (сланцевий газ) більш ніж на 1 трлн барелів (що еквівалентно більш ніж 30 років поставок); велику їх частину можна витягти при ціні $ 75 і нижче, багато запаси вже розробляються.
Як вважає міністр нафти і газу республіки Узакбай Карабалін, введення економічних санкцій відносно Росії може ускладнити експорт казахстанських нафти і газоконденсату, який в 2013 році склав 68,2 млн тонн (+ 0,1% у порівнянні з 2012 роком).
Казахстанські нафтовики готові опрацьовувати альтернативні варіанти експорту рідких вуглеводнів в обхід Росії - через Азербайджан і Грузію.
Астана зараз уважно спостерігає за подіями навколо Ірану: якщо санкції відносно Тегерана будуть зняті, то Казахстан повернеться до поставок нафти в цю країну через порт Актау.
Крім того, буде активізована робота в китайському напрямку - нафтопровід «Атасу-Алашанькоу» може вийти на проектну потужність 20 млн тонн вже в 2016 році.
Другим можливим негативним наслідком від введення санкцій може стати надмірне насичення казахстанського ринку російськими ПММ, в разі неможливості їх експорту.
Внутрішнє споживання бензин і дизпаливо в республіці сьогодні становить близько п'яти мільйонів тонн на рік, з яких близько 1,7 мільйона тонн імпортується, переважно з Росії.
У КМГ не виключають цінового тиску російських поставок і затоварення ринку, що ускладнить роботу вітчизняних виробників.
20-відсоткова девальвація тенге, розпочата в лютому Нацбанком Казахстану, може істотно знизити одержувану зараз прибуток місцевих НПЗ (нафтопереробних заводів).
Надії на зростання внутрішніх ресурсів поки не виправдовуються. У минулому році через витоки в трубопроводах зупинена на невизначений термін видобуток нафти на родовищі «Кашаган» - головною сировинною надії країни.
Туркменістан: загострення конкуренції з Росією
Санкції проти Росії і очікуване скорочення поставок «Газпрому» до Європи ставить Ашгабад в непросту ситуацію.
Зараз Москва спробує компенсувати майбутні втрати: з Китаєм планується 30-річний контракт, що передбачає поставки 38 млрд кубометрів газу в рік.
Таким чином, туркменський газ в китайському напрямку перетворюється для Росії в потужного конкурента.
Мабуть, Москва всіма силами (можливо, навіть на шкоду ціною) буде домагатися зниження поставок туркменського газу в Китай.
Хоча Туркменістан всіляко демонструє ринку готовність продавати газ Китаю.
Зокрема, будівництво вже четвертої гілки газопроводу «Центральна Азія-Китай» дозволить збільшити поставки туркменського газу в Піднебесну з нинішніх 28 млрд кубометрів до 65 млрд кубометрів вже до 2017 року.
Падіння поставок в цьому напрямку Туркменістану не вдасться компенсувати.
Два газопроводу на іранському напрямі мають потужність тільки 20,5 млрд кубометрів на рік. Майбутній газопровід «Туркменістан-Афганістан-Пакистан-Індія» (ТАПІ) з обсягами поставок 33 млрд кубометрів газу в рік - поки на стадії обговорення.
Все це не стикується з планами туркменських властей довести видобуток газу до 2030 року до 250 млрд кубометрів, в тому числі експорт - до 125 млрд кубометрів проти 77 млрд і 44 кубометрів в 2013 році відповідно.
На газ і нафту припадає понад 90% туркменського експорту і майже 70% доходів держбюджету, тому навіть незначне зниження цін для Ашгабата матиме вкрай негативні наслідки.
Киргизстан: 100% залежно від «Газпрому»
На тлі перманентної політичної нестабільності владі республіки складно маневрувати в різких спорах на пострадянському просторі.
Республіка на 90% залежить від імпорту вуглеводнів. У липні 2013 «Газпром» за символічну ціну в один долар США придбав 100% компанії «Киргизгаз», що займається закупівлею, транспортуванням і розподілом природного газу споживачам в країні.
Дочірнє підприємство «Газпрому», «Газпром нафта Азія», сьогодні контролює 70% паливного ринку республіки. Пошуки альтернативних учасників ринку завжди будуть упиратися в потужне російське лобі.
Російський газовий монополіст заявляв про плани інвестіроватьв модернізацію і реконструкцію газової інфраструктури Киргизстану 600 млн доларів США.
Однак, з огляду на нинішню ситуацію і низьку інвестиційну активність «Газпрому» в Центральній Азії в останні роки, очікувати серйозних вкладень не слід.
Власні запаси природного газу в Киргизстану сьогодні оцінюються о шостій млрд. Кубометрів і власному видобутку близько 20 млн. Кубометрів на рік.
З урахуванням щорічного внутрішнього споживання - близько 300 млн кубометрів - в теорії це могло б позбавити республіку від імпорту «блакитного палива» з Узбекистану і Казахстану, як мінімум років на двадцять (без урахування приросту запасів ще на більший термін).
Таджикистан: порятунок у вугіллі і китайської трубі
Душанбе, також залежний на 90% від імпорту вуглеводнів, прагне убезпечити себе від зайвої залежності за рахунок внутрішніх резервів - перш за все вугілля.
У 2013 році видобуток його виросла на 25% в порівнянні з 2012 роком і досягла 518 тисяч тонн. Сьогодні на вугіллі працюють 162 промислових підприємства, річна потреба яких перевищує 205 тисяч тонн. У тому числі Таджицька алюмінієва компанія (Талко) і «Таджикцемент».
Паливна стратегія уряду передбачає до 2015 року довести видобуток вугілля до 880 тисяч тонн - за рахунок будівництва теплових електростанцій, що працюють на вугіллі, потужністю 1,12 тис. МВт.
На випадок нестачі вугілля в Таджикистані розраховують на будівництво до 2017 року 4-й гілки газопроводу «Центральна Азія-Китай» потужністю 30 млрд куб на рік, яка на відміну від трьох попередніх, вперше пройде через територію республіки.
Невідомо, чи зможуть таджицька влада забирати частину транзитного газу (щорічна потреба - близько 200 млн кубометрів).
Однак, не виключено, що Душанбе буде в цьому вкрай зацікавлений і зможе домовитися з Пекіном в разі неефективності переведення економіки на вугільні рейки.
джерело: Uznews.net