Громадська думка проти будівництва АЕС

Протягом останнього року засоби масової інформації в Росії та інших індустріально розвинених країнах повні заявами представників уряду і промисловості про так званому «ядерний ренесанс». Якщо дивитися на статистику, то активного масового будівництва енергоблоків поки не відбувається, але є безліч заяв про те, що воно ось-ось почнеться.

Тим часом в історії поки що не було жодного випадку, коли широко анонсовані програми будівництва атомних реакторів були б повністю виконані. Наприклад, в Росії перша пострадянська програма розвитку атомної енергетики (1992) включала в себе будівництво 26 нових реакторів. До теперішнього моменту зведено лише три з них. При цьому тривалість будівництва була рекордною в зв'язку з тим, що незабаром після чорнобильської аварії всі ці блоки були заморожені у високій стадії готовності, а добудовані лише в кінці 1990-х або пізніше. У США в другій половині XX століття планувалося побудувати близько 1000 атомних енергоблоків, і лише 10% від цієї кількості були зведені. При цьому останній виконане замовлення на будівництво АЕС в Сполучених Штатах було зроблено в 1973 році.

Під «ядерним ренесансом» мається на увазі, що після тривалої перерви в будівництві АЕС деякі розвинені країни знову розглядають атомну енергетику як один з перспективних енергетичних джерел. Це Росія, США, Фінляндія, Франція і Японія. Разом з цим Німеччина, Швеція, Бельгія, Італія, Австрія, Данія декларували відмову від «мирного атома». У Великобританії Верховний суд нещодавно скасував рішення британського уряду про розвиток атомної енергетики.

Громадська думка в Росії і багатьох інших країнах не підтримує розвиток атомної енергетики. Так, опитування громадської думки в Калінінграді (березень 2007 року), де обговорюється план будівництва атомної станції, показав, що 67% населення - проти. Це вписується в загальну картину по Росії: згідно з опитуванням ФОМ від лютого 2006-го близько 70% росіян не хочуть, щоб в їхньому регіоні з'явилася АЕС. При цьому в регіонах з атомними станціями та без них цифри приблизно однакові.

Причини негативного ставлення

Чому ж громадська думка через 21 рік після Чорнобиля все ще негативно ставиться до атомної енергетики? Є кілька серйозних причин такого ставлення, причому не тільки в Росії, але і в інших ядерних державах. За більш ніж 50 років масштабного розвитку атомної промисловості так і не вирішена проблема ядерних відходів. Відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП) накопичено в величезних кількостях (в Росії це вже близько 20 тис. Тонн), але до цих пір немає технології, яка б гарантувала, що такі відходи можуть бути надійно ізольовані від людей і природи на весь той час, поки вони будуть зберігати смертельно небезпечний рівень радіації. Потрібно сказати, що в зв'язку з цим аргументи атомної промисловості про те, що ВЯП - це цінна сировина, неспроможні. Велика частина накопиченого ВЯП - від реакторів типу РБМК, яке в Росії ніколи не переробляли і, більш того, вже понад 20 років не з'являється ніяких планів по його переробці. Таким чином, рано чи пізно настане час поховання ВЯП, і для цього ще має бути не тільки розробити надійну технологію, що не вдалося поки ні в США, ні в ЄС, але і переконати людей, що проживають біля передбачуваного могильника, в безпеки проекту захоронення відходів. Зробити це буде досить важко, адже всі існуючі досі проекти будівництва довготривалих сховищ незмінно зустрічали активну протидію з боку населення.

Безпека працюючих атомних реакторів - ще одне важливе питання. Можна скільки завгодно говорити про реакторах нового покоління, де всі проблеми будуть вирішені, але зараз в Росії працюють старі реактори, спроектовані задовго до Чорнобиля, тобто з принципово іншим підходом до безпеки, ніж сучасний. Продовження терміну експлуатації старих реакторів, серед яких є ідентичні тому, що вибухнув в Чорнобилі, з 30 до 45 років - вкрай небезпечний експеримент. Старіння і пов'язана з цим крихкість матеріалів, з яких виготовлені енергоблоки, може привести до витоку радіації і навіть повторення найбільших атомних аварій другої половини XX століття.

Нереальність наявних програм

Але це ще не всі проблеми, які належить подолати промисловості та уряду на шляху до «ядерного ренесансу». Президентом оголошена мета довести вироблення електроенергії на АЕС до 25-30%. Глава Росатому уточнив, що це планується здійснити до 2030 року. З огляду на, що на той час майже всі нинішні атомні реактори потрібно буде вивести з експлуатації, 30% електроенергії для Росії повинні будуть виробляти нові реактори. Вартість російських реакторів, які планується зводити, складе як мінімум 2 тис. Дол. За кВт встановленої потужності. Для порівняння, єдиний реактор в Європі, який знаходиться в стадії активного будівництва - EPR в Фінляндії, за прогнозом будує його компанії буде коштувати 3200-3500 дол. За кВт. Додайте сюди зростання цін на уранову сировину. Вийде, що атомна енергія не така вже й дешева. Дуже важко уявити, де російська атомна промисловість могла б взяти ці гроші, адже в бюджеті коштів в такому обсязі немає. Будуть потрібні дуже великі кошти на висновок старих реакторів з експлуатації, коли б це не сталося. Останні новини про плановане співробітництво Росатома з небагатими африканськими країнами свідчать про те, що від міжнародних проектів навряд чи варто очікувати великих прибутків. Більш того, стало традицією фінансувати угоди з будівництва атомних реакторів за кордоном за допомогою експортних кредитів, що виділяються під низький відсоток з відстроченими на 20-25 років виплатами. Таким чином, в найближчій перспективі Росатом буде лише витрачати російські державні гроші на проекти за кордоном, а не заробляти кошти на російські потреби.

Більш того, ціна електроенергії, одержуваної від АЕС, дешева лише до тих пір, поки в неї не включають вартість поводження з відходами, а атомні станції отримують субсидії з бюджету.

Це розвінчує міф про дешевизну атомної електроенергії. Більш того, немає ніякої необхідності розвивати саме атомну енергетику, існують і альтернативні варіанти розвитку, засновані на збільшенні енергоефективності, використання відновлюваних джерел енергії.

Володимир Володимирович Слівяк
«Екозахист».
http://www.ng.ru