Клан Б, 3 грудня 2008

Відтворити історію виникнення і затвердження «закарпатського клану» - бізнесово-політичного угрупування, що грає значну роль в держуправлінні, «Обоз» вирішив ще рік тому. «Закарпатці» якраз заступили на зміну «донецьким», «харківським», «дніпропетровським», що панував раніше на Печерських пагорбах.

Однак факт проведення нами журналістського розслідування - спершу в Києві, потім безпосередньо на Закарпатті - став надбанням політобщественності ще до виходу матеріалів до друку. Героїв саги, перш за все Віктора Балогу, це чомусь страшно переполошило. Переконати їх у тому, що вони мають справу виключно з професійним цікавістю ЗМІ, а аж ніяк не з «політичним замовленням», спрямованим на їх дискредитацію, не вдалося. З цієї причини оприлюднення результатів наших досліджень довелося відкласти.

Тим часом тему підхопили інші ЗМІ. Зокрема, газета «Сегодня», побувавши в родовому селі глави СП Завидово, виявила: Віктор Іванович - онук угорського солдата.

Та й сам Віктор Іванович, раніше спілкувався з народом виключно за допомогою власної прес-служби, вийшов з тіні.

За минулі 12 місяців позиції головного Секретаря сильно похитнулися. Експерти, оцінюючи, зокрема, останні рухи тіла гаранта, вважають: дні до його відставки полічені. Отже, аргументи щодо того, що Балогу навмисно хтось хоче заплямувати, більш неспроможні. Рукописи, як відомо, не горять і сьогодні «Обоз» не бачить перешкод, щоб викласти тексти, томившиеся в редакційних засіках такий тривалий час.

Отже, наша історія про закарпатському клані. Перша частина - епоха первинного накопичення капіталу.

Очоливши СП восени 2006-го, Віктор Балога досить оперативно сформував в столиці свою команду. Переважно із земляків, родичів, кумів - тих, з ким мав справу в минулому житті. Кузен Василь Петьовка і найближчий сподвижник Ігор - депутати, Тиберій Дурдинець - заступник голови СБУ, Валерій Гелетей - начальника держохорони, Андрій Стрижак - голова Конституційного суду.

Ще один брат - Павло - управляє родової бізнес-імперією «Барва». Побувавши в епіцентрі скандалу з заведеним на нього кримінальною справою про контрабанду, Павло Іванович вважає за краще уникати публічності.

«Очільник» Мукачівської райдержадміністрації Ілля Токар - рідний брат покійного авторитета «Геши», колись дав Балозі і Ко путівку в життя.

Прокурор області Юрій Бенца - теж кум Балоги; керівник міліції Василь Чепак - близький його сподвижник. Заступник глави СБ Закарпаття Володимир Гелетей - рідний брат Валерія Гелетея.

Свої люди у Віктора Івановича розставлені на Чопської та ужгородської митниці. Один з них - рідний брат водія Балоги.

Є ще Йосиф Кулл, мерствовавшій в Мукачево в першу губернаторську каденцію Балоги, і Іван Іванчо, образившись на те, що Ігор Кріль випередив його в передвиборному списку НУ-НС. Ця парочка зараз кілька сепарованого від Балоги, хоча як і раніше залишається в його орбіті. Чи не чужою людиною Віктору Івановичу доводиться і нинішній губернатор Тернопільщини Юрій Чижмарь. При Балозі-надзвичайників він очолював Закрапатское МНС.

І навіть місцевий лісгосп узятий під контроль. Саме його начальник, Валерій Мурга, готував документи для виділення структурам Віктора Івановича горезвісних 350-ти гектарів неподалік від «Синяка». До слова, оприлюднення «Обозом» даної інформації минулим груднем наробило в оточенні глави СП чимало шуму.

- Балогу можна любити чи ні, але не можна не визнати за ним одного дуже цінного якості - вміння формувати власну команду, - говорить про керівника Секретаріату один з його соратників по «Єдиному центру».

На Закарпатті їх називають «клан Б» - за першими літерами прізвища Віктора Івановича і назвою його корпорації - «Барва».

фото УП

"Барва" почалася з "валіз" солярки

На Донбасі початку 90-х люди «гинули за метал», на Закарпатті - за контроль над ділянками кордону. Саме кордон, точніше - все, що через нього можна нелегально переправити, а потім збути, служив ключовим джерелом доходу. Чорного «імпорту» підлягало все: від сигарет до солярки і іномарок.

Для жителів прикордонних районів діяв спрощений режим перетину кордону. Основних пропускних пунктів було сім, серед них - «Косино» і «Лужанці». Пропуск коштував всього п'ять рублів. За одну 3-4-годинну ходку туди-назад людина могла заробити 150 рублів. Сума, на ті часи, достатня для безбідного існування.

- Схема досить проста: по цей бік кордону в бензобак заливалася солярка, по ту сторону її продавали. Тут вона була дешева, там - дорога, різниця в сумі і становила прибуток, - згадує екс-мер Мукачева Василь Петьовка.

Особливою популярністю для транспортування товару користувалися «Мерседеси», що мали в порівнянні з іншими автомобілями бензобак більшого обсягу. Закарпатці називали їх «валізами». За допомогою технології «наварювання», простіше кажучи - «роздування» бака, його можна було збільшити з базових 80 літрів до 120-ти.

Найбідніші примудрялися тягати «соляру» через кордон навіть на велосипедах - каністрами.

- Так все тут і годувалися. Продав п'ять пляшок горілки - отримав десять доларів. А в 1994-му у вчителя місячна зарплата п'ять доларів становила, - стверджує давній антагоніст Балоги і Ко, мер Ужгорода Сергій Ратушняк.

Словом, якщо на Донбасі джерелом первинного накопичення капіталу було примітивне рейдерство, то на Закарпатті - дрібна контрабанда.

Втім, обсяги контрабанди безпосередньо залежали від організаторських здібностей тих, хто налагоджував її потоки. Найбільш ушлим в цьому плані виявився Михайло Токар. Він же Геша з Куштановиця. Так би мовити, місцевий Ахать Брагін.

Кримінальна столиця

Прізвисько «Геша» Михайло Токар отримав ще в шкільні роки. Пізніше саме однокласники, односельці, товариші по навчанню по ПТУ сформували кістяк його «бригади». Так Куштановиця перетворилася в бандитський передмістя Мукачево. Коли угорська поліція складала «кримінальну карту» світу, кримінальними центрами СНД на ній були визначені Київ, Москва і провінційне Мукачево.

А починали Геша і Ко з кришування нелегального товарообігу і торгівлі.

- Я пам'ятаю наше знайомство, - киває Ратушняк. - На стадіоні «Авангард» був ринок - там, зокрема, в'єтнамці пуховиками торгували, а Геша з них данину збирав. Раз його звідти намагалися видворити - ми приїхали на місце, розібралися в ситуації, народ заспокоїли.

Паралельно Токар і Ко возили, як і всі, за кордон паливо. Назад доставляли великі партії алкоголю і продуктів. Товар користувався попитом не тільки в області, а й далеко за її межами. Замовлення на поставку елітного спиртного стали надходити з великих міст, навіть з Києва і Москви. Так встановлювалися потрібні контакти, заробляв стартовий капітал і купувався авторитет.

Воцарінню Геши в регіоні передував ряд розборок, що супроводжувалися масовими перестрілками. Так, авторитету на прізвисько «Кінь» пострілом в голову «завалили» прямо в центрі Мукачева.

Тим не менш масштабних бандитських баталій, на зразок тих, що розгорталися в Донецьку або навіть Криму, Закарпатті не бачило. Не було тут ні масових вуличних перестрілок, ні спущених в шахти трупів.

Цікаво, «авторитетом» в повному сенсі цього слова Токар не був. Фактів прямого конфлікту з законом строката Гешіна біографія не відобразяться: він не був судимий, не "сидів", що не викривали в ганьблять зв'язках. Проте в короткий термін, йому вдалося підкорити собі всі злочинні угруповання регіону, зібравши їх в «єдиний кулак». Ті, хто знав Гешу, характеризують його як людину вольову, хитрого, при цьому - завжди зберігає вірність даному слову.

- Геша не справляв враження кримінального авторитета. На «братків» з кінофільмів він не був схожий навіть зовні. Токар був невисокого зросту, лисий, повненький. Ми познайомилися на якомусь громадському заході в Мукачево, році в 88-89-му. Я тоді був комсомольським активістом - мене запросили туди чи то на вечір, то чи на концерт - не пам'ятаю вже. Нас представили один одному, ми поспілкувалися буквально декілька хвилин, цим, власне, контакт і обмежився, - згадує Андрій Сербайло, ватажок БЮТівців-депутатів Закарпатської облради. - Він був схожий на людину досить скромного - без «показовості» в поведінці, так і розмовляв дуже тихо. Те, що Геша - якась особлива величина, відчувалося швидше по відношенню до неї оточуючих, по тому, з яких поважних пієтетом вони про нього говорили.

Подейкували, стати «королем бандитів» регіону йому допомогло заступництво легендарного «Сєви», який базувався в сусідній Угорщині. Істинний відповідь на цей риторичний питання Геша забрав з собою в могилу.

Н а складі Балоги були відра, калоші і стакани

Нинішнього лідера закарпатців Віктора Балогу розвал Союзу застав в якості старшого товарознавця в системі споживкооперації. Простіше кажучи - завскладом. У зв'язку з цим гострий на язик Ратушняк пізніше закріпить за ним прізвисько «комірник».

- В якийсь момент в місті зникли склянки. Звичайні товстостінні склянки. А я кафе тримав, і вони мені були дуже потрібні, - згадує один з ужгородських підприємців. - Ну, поїхав до Балоги на склад, взяв одразу два ящика. Дуже добре запам'ятався сам Віктор: в теплому кожусі, з ящиками цими в руках. У нього на складі і калоші були, і відра - все, чого душа забажає.

З осені 1992 го ділові якості міцного господарника Віктор Іванович розвивав як директора фірми «Рей-промінь».

До того моменту життєві шляхи Геші і братів Балог вже кілька разів перетиналися.

Вважалося, склади Балоги були зручним перевалочним пунктом для контрабанди людей Токаря. Документальних свідчень цьому, зрозуміло, немає. Так само як і того, що Геша спонсорував переродження «Рей-Промінь» в «Барву».

Широко поширені в Закарпатті чутки про те, що Токар позичив Балогам кошти на розкрутку, а, коли прийшла пора їх повертати - його раптом вбили, предметного підтвердження не мають.

Точно встановити зараз походження кожної копійки з стартового капіталу «Барви» (так само як і будь-який інший структури, котра формувалася в той каламутний період) вже неможливо.

- Геша дав Балозі 625 тисяч доларів. Колосальна сума - за 5-10 можна було шикарний особняк відбудувати. Розмова про те, давати йому гроші чи ні, при мені був. Це відбувалося в Угорщині, в одному з придорожніх ресторанів неподалік від Будапешта, «Витязь», здається, називався. Був присутній Геша, його партнери, мене теж запросили. Між іншим, зв'язуватися з Балогою Токарю вже тоді багато хто не радили, - зазначає Ратушняк.

- Маячня! Кредит на створення «Барви» ми взяли в «Промінвестбанку». Ми і зараз там обслуговуємося. Сума, умови? Не пам'ятаю, стільки років вже минуло, - парирує Петьовка.

Сфера діяльності «Барви» - торгівля, нафтопродукти, автоперевезення тощо Після переїзду в столицю самого Віктора Івановича, також Василя Петьовки та Ігоря Кріля фактичне управління структурою взяв в свої руки брат глави СП - Павло. Дружина Віктора Балоги, Оксана, є акціонером в 14-ти підприємствах їх двох десятків, що входять в орбіту «Барви». Серед них: ТОВ «Закарпатська продовольча група», «Авто М», «Мукачівська автобаза», «Високий замок». «Гарт», «Продюсер» і т.д. На момент реєстрації «Барви» її засновниками значилися: три брата Балоги, Оксана Балога, Василь Петьовка та Ілля Токар - молодший брат Михайла Токаря.

У 1997-му Ілля Токар виступив одним із засновників «Барви».

- Чистий формальність. Ілля ніколи не брав участі в управлінні фірмою, - запевняє Ратушняк, характеризуючи Іллю Івановича як «людини не дуже великого розуму».

Скласти про нього власне враження нам, на жаль, не вдалося. Ілля Іванович, трудящий нині главою Мукачівської райадміністрації, на інтерв'ю спершу охоче погодився. Пізніше, однак, «з'їхав» з домовленістю, спершу посилаючись на зайнятість, потім просто ігноруючи наші дзвінки. Як з'ясувалося пізніше, Токар вирішив перестрахуватися, запитавши у «старших товаришів» дозволу на спілкування з «Обозом». Ті йому це категорично заборонили. Так само як і Михайлу Івановичу Ланьо - авторитету, відомому під кличкою «Блюк», нині депутату обласної ради, керівнику місцевої Федерації футболу. «Блюк» і його брат Іван (теж авторитет, кличка - «Осел», заступник голови Свалявської райдержадміністрації) життя зараз ведуть цілком пристойну і колишнє поминати не люблять. Раніше ж обидва вважалися найближчими сподвижниками Геши. Ланьо взагалі був одним з останніх, хто бачив його живим.

У 90-е життя вибирала не найкращих і гідних, а самих спритних і спритних. Товарознавці і завгар вихвалялись до небес, вчені та інженери тягнули напівголодне існування. У бандитських війнах виживали не самі відважні і зухвалі, а ті, хто не ліз на рожен і встигав вчасно ховатися, в тому числі відсиджуватися в місцях не таких віддалених. І не факт, що товарознавець з Мукачева, який став сьогодні одним з ключових політиків країни - гірше і дурніші завгара з Донецька, торговця унітазами з Києва або бухгалтера з Сумщини.

Як Геша дав Балозі ляпас

Розвиток бізнесу вимагало підкорення нових вершин. У 1998-му Закарпаття стає вотчиною есдеків. За місцевими мажоритарних округах до парламенту проходять Віктор Медведчук і Григорій Суркіс. Під їх початком Балога обирається мером Мукачевого. Власне, саме зближення з настільки нененавістнимі йому згодом есдеками дало Віктору Івановичу путівку у велику політику.

Певні авторитет і ім'я на той час він уже встиг заробити, проте «широким верствам» закарпатців відомий все-таки не був. У вузькому колі Балога сприймався не інакше, як підручний Геши - швидше ліва, ніж права його рука.

Між тим особистісні амбіції, пов'язані з перспективами господарської та політичної діяльності, у Балоги були чималі. «Старшинства» Геши він явно обтяжувався. Тим більше, для самого Михайла Івановича навіть в якості мера Балога залишався «комірніком», якого він, Геша, підняв на ноги. Саме тому Геша не соромився «виховувати» Балогу хльосткими ляпасами по обличчю прямо в його мерському кабінеті. За що конкретно він його відлупцював - історія замовчує, однак свідків того інциденту в Мукачево і сьогодні знайдеться чимало.

- Багато говорили Геше, що Балога його «кидає», що з ним треба рвати, але він був людина компромісна і сподівався залагодити ситуацію. У моменти емоційних сплесків, правда, заявляв: «Я цього козла заб * ю», - свідчить Ратушняк.

На думку оперативників (дехто з них в Закарпатті вже не працює, дехто інтегрувався в бізнес і місцеву вертикаль влади), з Гешей їм жилося спокійніше. Контролюючи весь регіон, він не пускав сюди чужих, зокрема кавказців і чеченців, котрі пробували було закріпитися на жвавому прикордонному місці. Ще - стримував несанкціоновані пориви підростав «молодняка».

- Геша був своїм - простим і зрозумілим. Уродженець Закарпаття, він багато робив для малої батьківщини - займався благодійністю, допомагав дитячим будинкам, будував церкви, - згадують про нього.

У другій половині 90-х Михайло Токар зрозумів, що бути авторитетом тільки в кримінальному світі фігурі його величини недостатньо. З контрабанди палива і спиртного він давно переключився на контрабанду елітних іномарок.

Простіше кажучи, прийшов до необхідності легалізації статусу свого і свого капіталу. Бізнес придбав якісно інші масштаби - потрібно «виходити з тіні». До того ж, його активно щеміли есдеки, які претендували не тільки на політичне, а й фінансове панування в багатому прикордонному регіоні.

Навесні 1998-го, незадовго до загибелі, Геша стає депутатом обласної ради. Крок цей, як випливає з вищевикладеного, був вимушеним - Геша цурався публічності, не вмів говорити. На «політика», нехай навіть містечкового масштабу, він ніяк не тягнув, вважаючи за краще просувати по цьому шляху Віктора Балогу.

Далі буде

Соня КОШКІНА, Київ-Ужгород-Мукачево-Київ, січень 2008-го

Підпишись на наш Telegram . Надсилаємо лише "гарячі" новини!