Медична реабілітація в Україні: потрібна повне перезавантаження?

Необхідність вирішення проблем реабілітації учасників АТО зараз є одним з найбільш значущих питань, який озвучується в мас-медіа, виноситься на порядок денний засідань комітетів і громадських організацій. Втім, звучать різні меседжі від «у нас відсутня система реабілітації» до «діє ефективна державна програма реабілітації учасників АТО». Що ж маємо насправді? І як досягти бажаного?

ВЗ Чи потрібно створювати систему медичної реабілітації з «нуля», з огляду на нинішні події в Україні?

- Багатогранність завдань медичної реабілітації постраждалих в АТО вимагає ефективного функціонування системи медичної реабілітації як самостійного напрямку клінічної та соціальної медицини. Що маємо на сьогоднішній день?

У МОЗ України створено окремий відділ медичної реабілітації та паліативної медицини, який буде курирувати роботу цього напрямку. Розробкою наукових програм, протоколів реабілітації, методичним керівництвом реабілітаційних установ займаються 9 науково-дослідних установ, серед яких провідними є НДІ реабілітації інвалідів Вінницького національного медичного університету ім. Н.І. Пирогова; Український НДІ медичної реабілітації та курортології (Одеса); Український НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології (Київ); Український державний НДІ медико-соціальних проблем інвалідності. У вузах працюють 11 профільних кафедр і 3 кафедри в закладах післядипломної освіти. Клінічну базу складають 11 лікарень відновного лікування - всього 1888 ліжок, зараз до них приєдналися обласні госпіталі інвалідів війни - ще 7248 ліжок, 7 фізіотерапевтичних лікарень, більше 12 000 ліжок ЗАТ «Укрпрофоздоровниці» і відомчих санаторно-курортних установ. Тому, маючи такий потенціал, мабуть, не варто створювати щось нове, «небачене», вкладаючи чималі кошти, досить перебудувати «на військовий лад» вже існуючу систему.

ВЗ А чи достатньо кваліфікованих кадрів, які працюватимуть на цій солідній базі?
- Одразу зазначу, що завдання, які повинна вирішувати реабілітаційна медицина, не закінчаться з останнім пострілом на війні або останнім виписаним з госпіталю солдатом. Це проблема найближчих десятиліть. І від того, хто її буде вирішувати, залежить багато чого. Сьогодні в Україні відсутня така медична спеціальність, як «Медична реабілітація». Наукова спеціальність є, є відповідні кафедри і НДІ, є профільний головний позаштатний спеціаліст МОЗ. А медичної спеціальності немає! Ось і займаються реабілітацією фізіотерапевти, неврологи, травматологи і все «дотичні» фахівці. Фахівців з фізичної реабілітації готують за напрямом підготовки «Фізичне виховання і спорт» в педагогічних університетах, вузах спортивно-фізкультурного напрямку. Однак працювати за фахом в лікувальних установах ці фахівці не можуть (не передбачено таких посад), іноді їх оформляють як медсестер масажу. Для порівняння з закордонним досвідом приведу кілька фактів. З 2003 року в офіційний перелік організацій-партнерів ВООЗ внесено Міжнародне товариство фізичної і реабілітаційної медицини (зауважте, ключове слово - «медицини»).

Своєрідним статутом медичної реабілітації є «Біла книга фізичної і реабілітаційної медицини в Європі». Підготовка лікарів за реабілітаційної медицини там включає додаткове вивчення ортопедії, неврології, медичної психології, функціональної діагностики. Лікар-реабілітолог проводить обстеження пацієнта, планує індивідуальний лікувально-реабілітаційний процес і розписує план заходів для фізичного терапевта, який є фахівцем в галузі фізичної реабілітації, а також невід'ємною складовою медичного колективу.

Тому для України на сьогоднішній день найбільш актуальними кроками в підготовці кадрів з реабілітації є впровадження спеціальності «Фізична та реабілітаційна медицина» (відповідно до світових стандартів); зміни в навчальних програмах відповідних підрозділів медичних вузів (з вивченням Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров'я і її рутинного застосування); зміна спеціальності «Фахівець з фізичної реабілітації» на «Фізичний терапевт» з підготовкою таких фахівців в медичних вузах і внесення їх в категорію медичних працівників (що забезпечить офіційний доступ до пацієнтів).

ВЗ Яким має бути матеріально-технічне «наповнення» системи реабілітації? І чи впораємося з цим в найкоротші терміни?
- Це питання дійсно є проблемним. Як і перебудова (в тому числі і ідейно-психологічна) роботи персоналу, в першу чергу керівництва.

Правда, в Україні виробляють унікальні прилади та комплекси для фізіотерапії й реабілітації, які не поступаються кращим світовим зразкам. Варто відзначити хоча б напрацювання НВО «Медичні інноваційні технології» в області психофізичної реабілітації та методик зворотного біологічного зв'язку. І таких підприємств в країні достатньо. Так, нам поки недоступні складні роботизовані системи механотерапії, екзоскелети - їх треба закуповувати для спинальних центрів. Щодо решти, українська реабілітологія здатна забезпечити проведення всіх необхідних заходів лікувальної дії. Потрібен тільки державне замовлення на ці послуги. І за ті кошти, які витратять, наприклад, на реабілітацію одного постраждалого в Ізраїлі, можна забезпечити реабілітацію 3-4 пацієнтів в Україні - з більшим ефектом. Тим більше, що іноземні фахівці готові приїжджати в Україну для підготовки наших кадрів і запрошують на стажування до себе.

У той же час, щоб ефективно вирішувати проблеми хворих, ми повинні орієнтуватися на основні сучасні принципи медичної реабілітації. По-перше, це її нерозривний зв'язок з лікуванням - вона повинна починатися з моменту ліквідації причини порушення функцій, тобто ще на лікарняному ліжку, в максимально ранній період. По-друге, реабілітація повинна бути безперервною і поетапної (за класичною схемою: госпітальне відділення - відділення відновного лікування - санаторно-курортний етап - амбулаторний етап).

Наступний принцип - комплексність реабілітаційних заходів: медичних, психологічних, соціальних. І, нарешті, - індивідуалізація програми реабілітації з урахуванням особливостей перебігу захворювання та адаптаційних можливостей пацієнта. Що стосується безперервності реабілітаційного процесу, то його продовження на амбулаторно-поліклінічному етапі, реадаптация і ресоціалізація є спільною проблемою медичних установ і системи соціального забезпечення. Необхідно повноцінне функціонування служби соціальних працівників, варто модернізувати підходи до медико-соціального супроводу особливих пацієнтів (як це діє для «чорнобильців») з урахуванням специфіки моменту. Але це проблема не тільки і не стільки медичної реабілітації.

ВЗ Постраждалі в зоні АТО вимагають відновлення не тільки фізичного, а й ментального здоров'я. Для наших реабілітологів до сих пір це було більше теорією?
- Розлади ментального здоров'я і адаптації притаманні не тільки постраждалим в зоні АТО, а також їх близьким, переселенцям, людям, які втратили рідних. «Донецько-Луганський синдром» на довгі роки стане складною проблемою соціальної психіатрії, і своєчасний початок медико-психологічної (психофізичної) реабілітації вкрай необхідно.

У мирний час реабілітаційні заходи дійсно були більше спрямовані на відновлення фізичних кондицій пацієнтів. Зараз провідну роль в комплексі лікувально-діагностичних заходів як на стаціонарному, так і на наступних етапах реабілітації відіграють психодіагностика та психокорекція. Психофізична реабілітація повинна починатися з псіхокорректірующіх заходів ще на етапі медичної евакуації, в мобільному госпіталі (цю роль часто брали на себе волонтери-медсестри), і тривати на більш кваліфікованому рівні - в стаціонарних госпіталях. Втім, за браком часу, можливостей і відсутність спеціально підготовленого персоналу (психологів, психотерапевтів) ці заходи виявляються не завжди повноцінними і ефективними.
Найкраще поступова адаптація потерпілого до нового психофізіологічного стану, викликаного тим чи іншим ушкодженням, відбувається в умовах санаторного лікування.

Зменшення інтенсивності (або повне припинення) психотравмуючих і стресогенних чинників, відсутність побутових сімейних і професійних проблем власними силами створюють психологічні передумови успішного реабілітаційного лікування. А раціональне планування лікувального процесу, гармонійне поєднання процедур з загальнооздоровчі дією курортних факторів, створення належного режиму дня - це реальні кроки до швидкої медико-соціальної реадаптації пацієнта.

Тому потрібно об'єднати зусилля санаторно-курортних закладів, незалежно від їх відомчого підпорядкування і форми власності, науково-дослідних установ і кафедр в розробці і впровадженні протоколів реабілітації на санаторно-курортному етапі. І що дуже важливо - таке лікування повинні забезпечити держава, фонди соціального страхування (в повному обсязі). Необхідно проводити закупівлю реабілітаційних путівок в санаторії за максимально спрощеною процедурою, адже це - вимога військового часу.

ВЗ Ви очолюєте комісію з реабілітації постраждалих в АТО «Всеукраїнського товариства фізичної і реабілітаційної медицини». Які її основні функції?
- За правління товариства увійшли провідні науковці та практики галузі з усіх регіонів України. При ньому і створена ця комісія. Її завдання різнопланові: вивчення особливостей патології (структури поразок) постраждалих; розробка стандартних протоколів реабілітаційного лікування; оцінка реабілітаційної бази та визначення профільних по переважної патології закладів; впровадження інноваційних реабілітаційних технологій; науково-методичне забезпечення реабілітації учасників АТО. Також будемо налагоджувати взаємодію та координацію зусиль з Мінсоцполітики, Міністерством оборони та іншими силовими відомствами, громадськими організаціями та волонтерськими групами. Тому запрошуємо до співпраці всіх небайдужих.

Розмовляла Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ТОЧКА ЗОРУ

Коли людина знаходиться під обстрілом, бачить загибель товаришів, сам отримує поранення, у нього виникають бойові психічні травми, і навіть психічні розлади, усунути які можна тільки за допомогою психіатричної допомоги.

Тому психологічна реабілітація є складовою частиною медико-психологічної та загальної фізіологічної реабілітації військових, які проходять лікування в зв'язку з пораненнями, контузіями, травмами, опіками, психічними розладами. І центри психологічної реабілітації потрібні у всіх регіонах, звідки здійснювали заклик в зону АТО.

Якщо цього не буде зроблено, в найближчі 20 років ми будемо мати великі проблеми. Не тільки медики знають про «в'єтнамському» і «афганському» синдромах. У 70-х роках в США у 25% учасників бойових дій, які навіть не мали каліцтв, згодом розвинулися різні психічні та психологічні порушення, а серед поранених і покалічених таких було 42%, до 100 тис. Ветеранів в різний час наклали на себе руки, а від 35 до 45 тис. до цього дня ведуть замкнутий спосіб життя. Після війни у ​​В'єтнамі Сполучені Штати Америки втратили людей набагато більше, ніж під час бойових дій (через алкоголізм, наркоманію, самогубств, криміналізації колишніх військових).

Тому психологічна реабілітація після закінчення бойових дій знайде особливе значення для нашого суспільства. І чим раніше і повніше її надаватимуть учасникам АТО, тим менше проблем буде виникати. Держава, закликав людей на війну, яку так і не оголосив офіційної, має взяти на себе відповідальність за їх фізичну та психологічну реабілітацію. Певні зрушення є: за словами директора військово-медичного департаменту Міністерства оборони України, полковника медичної служби Віталія Андронаті, українські військові медики ведуть переговори з Ізраїльським реабілітаційним центром «Левінштейн» про надання допомоги в створенні таких закладів в Україні. Але громадянська медицина теж не повинна залишатися осторонь. Адже саме на неї ляже відповідальність за реабілітацію бійців після війни. Зокрема, фахівці Харківського Фонду психологічних досліджень пройшли в Прибалтиці п'ятиденні тренінги по кризової інтервенції, консультуємося з фахівцями Ізраїлю і Словенії, спільно з нашої Асоціацією підготували відповідну навчальну програму, читаємо лекції. Але ми працюємо як волонтери, а для такої широкомасштабної акції потрібні кошти і підтримка держави.

Українці, і волиняни зокрема, на сьогоднішній день тільки напрацьовують досвід реабілітації поранених в ході бойових дій. Тому наша область охоче прийняла пропозицію фахівців відомої в Республіці Польща та за її межами Мазовецької клініки «Стоцер», яка з 1949 року спеціалізується на ортопедії та реабілітації. Вони погодилися допомогти в організації реабілітаційного центру для військових АТО, який відкритий на базі Волинського обласного госпіталю для інвалідів війни.

Якщо порівняти реабілітацію в Європі і в Україні, то ми тільки на старті. У них - це дієва система і окремий напрямок роботи, а у нас навіть спеціальності «Реабилитолог» немає. Але не все так безнадійно. На Волині є чудове відділення відновної терапії в обласній клінічній лікарні, маємо реабілітаційні відділення в районах області. Фахівці, які займаються реабілітацією, є і в міській клінічній лікарні. Однак вони вперше мають справу з такими специфічними травмами, які отримують в зоні АТО. Тому ми так цінуємо досвід польської спеціалізованої клініки, де знають, як провести лікування і реабілітацію подібних травм. Ми відвідували клініку, вивчали організаційні аспекти її роботи, і я не бачу ніяких перешкод, щоб так працювали і наші фахівці. Сподіваюся, ми виробимо спільний проект, щоб отримати фінансову підтримку Європи. І ми вже домовилися про стажування наших фахівців в польській клініці. Також сподіваємося, що в майбутньому Волинський реабілітаційний центр буде розширено, і він стане центром лікування пацієнтів з хворобами опорно-рухового апарату (не тільки військових АТО).

Те, що реабілітацію учасників АТО зосереджено на існуючій базі госпіталів ветеранів війни, - правильний крок, адже, по-перше, це вже цілком сформована мережа, до складу якої входить 32 госпіталю (2 з них підпорядковані Міністерству охорони здоров'я, інші - комунальні установи обласних рад) . По-друге, традиційно держава виділяла більше коштів на лікування ветеранів війни - мінімум в 5 разів більше на харчування, ніж в звичайних лікарнях, і на ліки нашим пацієнтам виділяють 40 грн на добу, а не кілька гривень. Сподіваємося, що в бюджеті на наступний рік ці суми будуть збільшені. Робоча група вже напрацювала алгоритм перекладу учасників АТО, що мають статус учасника бойових дій, з відомчих госпіталів силових структур в госпіталі Міністерства охорони здоров'я.

Також МОЗ розробило проект типового Положення про госпіталі ветеранів війни, в якому всі ці заклади визначені як регіональні центри з надання лікувальної та реабілітаційної допомоги. А Український державний медико-соціальний центр ветеранів війни - координаційним центром з організаційно-методичного забезпечення госпіталів.

Ми концентруємо всю статистику, беремо участь в підготовці нормативних документів, розробляємо методики лікування и т. П У госпіталях Створена сучасна лікувальна и матеріально-технічна база, яка налічує 8,5 тис. Ліжок в усіх регіонах України, де за рік проходять курс лікування 150 тис. пацієнтів. Також госпіталі повністю укомплектовані кваліфікованими кадрами (1157 лікарів та 3165 медичних сестер), що мають достатній досвід роботи з реабілітації учасників бойових дій. Зазначеним проблемам відповідає госпітальна структура ліжок - наявність травматологічних, хірургічних, неврологічних відділень і фізіотерапії, зручне територіальне розміщення.

Тобто правовий статус, матеріально-технічна та лікувальна база, кадровий потенціал, досвід роботи відповідають потребам і завданням ефективної реабілітації учасників АТО. Система працює не один десяток років, тому нам потрібно сучасне обладнання, адже змінився характер і обсяг пошкоджень і з'явилися високоенергетичні травми - політравми (ураження кінцівок, голови - забій, струс, пошкодження внутрішніх органів). У госпіталях проводяться такі види реабілітації: медична, фізична, психологічна.
Потрібно посилити напрям фізичної реабілітації - придбати сучасне обладнання для пасивної і активної реабілітації, розширити медикаментозну терапію, щоб підтримувати соматичне стан хворих. Тому ми ретельно вивчаємо пропозиції гуманітарних організацій, благодійників, в тому числі і з європейських країн.

З огляду на тяжкість поранень бійців АТО, для догляду за ними будемо долучати волонтерів. Лікарів з лікувальної фізкультури, фізіотерапевтів, хірургів-ортопедів, терапевтів у нас досить для того, щоб здійснювати медичну реабілітацію. Також маємо власну і добре оснащену клінічну лабораторію (протягом декількох років в незалежному тестуванні по Україні вона займала перші місця). У нашому Центрі є сучасне хірургічне обладнання для проведення загальних оперативних втручань, офтальмологічних операцій (заміна кришталика), ми маємо намір придбати ще й спеціальне травматологічне обладнання та інструментарій. Зараз стверджуємо табель оснащення для всієї системи госпіталів. Ми не починаємо з нуля, а вдосконалюємося, адже надаємо лікувальну і реабілітаційну допомогу з 1996 року. Тепер наше завдання - щоб вона була не тільки комплексна, але і відповідала найвищим стандартам.

Якщо ви знайшли помилки, віділіть фрагмент тексту та натісніть Ctrl + Enter.