«Ні в якому разі не можна ставити питання про позбавлення Солженіцина громадянства. Потрібно терміново дати йому квартиру, прописати і проявити до нього увагу », - написав Микола Щолоков в доповідній записці на ім'я Генерального секретаря ЦК КПРС

1. «Головою міськвиконкому Дніпропетровська Щолоков став в 29 (!) Років, ще до знайомства з Леонідом Брежнєвим»
2. «Микола, тебе або вб'ють, або ти сам застрелився» ...
3. «Назва фільму« Народжена революцією »придумав міністр»
4. «Указ про позбавлення Щолокова генеральського звання і виключення з партії був опублікований в День...

Російський історик і письменник Максим Брежнєв презентував в Дніпропетровську свою книгу про колишнього керівника МВС СРСР Миколу Щолокова, начинавшем тут свою кар'єру

Молодий історик і письменник Максим Брежнєв навіть зовні схожий на свого знаменитого однофамільця - на переніссі сходяться такі ж густі, широкі брови. Але спорідненість з Леонідом Іллічем він категорично заперечує. Втім, не виключає, що є у них спільне коріння - прадід Максима родом з села брежневка, розташованого неподалік від Стаханова. На одній зі станцій під Стаханова народився і Микола Щолоков, який керував в брежнєвські часи Міністерством внутрішніх справ Радянського Союзу. Але не тільки тому особистість міністра так зацікавила історика. Людина цей, на думку автора, був унікальний. Ніхто ні до, ні після нього не зумів протягом 16 років утримувати цей високий пост. І так багато зробити для міліцейського відомства! Як відомо, після звинувачення в корупції, причетності до спекуляції діамантами, розжалування і позбавлення державних нагород, Микола Щолоков застрелився. Книга «Міністр Щолоков» відкриває завісу над цією таємницею.

«Головою міськвиконкому Дніпропетровська Щолоков став в 29 (!) Років, ще до знайомства з Леонідом Брежнєвим»

- Прийнято вважати, що Микола Щолоков сплив в політиці на хвилі брежнєвських кадрових розстановок. І адже не випадково на ключові пости в державі Леонід Ілліч розставляв насамперед членів своєї дніпропетровської команди.

- Але це зовсім не заважало підбирати в неї людей компетентних і талановитих, - розповідає Максим Брежнєв. - Саме таким був Микола Щолоков. Хлопець ріс в простій робітничій сім'ї (його батько все життя працював на металургійному заводі), з 12 років працював на шахті коногоном, вечорами бігав на заняття в гірничопромислове училище, та ще й встигав готуватися до вступу до вузу. Крім того, Коля дуже добре малював - його портрет Тараса Шевченка досі зберігається в Державному музеї в Києві. Закінчив металургійний інститут, працював на заводі, де трудилися його батько і брат. Після служби в армії хлопця взяли начальником зміни на Дніпропетровському металургійному заводі імені Петровського. За п'ять років він пройшов шлях до начальника найбільшого цеху. А незабаром, у 1937 році, 27-річного Щолокова обрали першим секретарем Червоногвардійського райкому партії - найпотужнішого промислового району Дніпропетровська, в якому розташовувалися сім найбільших заводів союзного підпорядкування, багато з яких випускали військову продукцію.

- Це була величезна відповідальність. І настільки ж велика небезпека. Адже тривали масові «чистки» і пошуки ворогів народу?

- Дійсно, час було страшне. Микита Хрущов, який став в січні 1938 року, в розпал «великого терору», першим секретарем ЦК Компартії України, приймаючи справи у свого попередника Косіора, констатував, що в Україні масово знищено керівництво. Люди в той час намагалися триматися подалі від високих посад.

Думаю, що усвідомлював цю небезпеку і Щолоков, коли в 1939 році йому, 29-річному, запропонували очолити Дніпропетровський міськвиконком. Але не відмовився. Так що його можна назвати висуванцем Хрущова. За три довоєнних року Щолоков повністю перевів місцеву промисловість на військові рейки, налагодив безперебійні поставки в регіон донбаського вугілля, створив міський будівельний трест, якому тільки на ремонт житлового фонду виділялося на рік більше 13 мільйонів рублів. Пожвавилася і культурне життя міста: був реконструйований театр опери та балету, на гастролі до Дніпропетровська почали приїжджати провідні московські трупи. І відвідувати вистави за прикладом предсе-дателя міськвиконкому стало хорошим тоном для місцевої партійної еліти, господарських керівників.

При цьому Микола Онисимович залишався простим і доступним людиною, підтримував друзів і підлеглих. Начальник НКВД, дізнавшись про те, що у голови одного з райвиконкомів є родич - «ворог народу», наказав Щолокову звільнити його. Але Микола Онисимович не тільки заступився за що потрапив під підозру підлеглого, а й попередив його про небезпеку, порадивши на час покинути місто. Можна сказати, врятував життя, ризикуючи своїм.

- Як відомо, Брежнєв в 1939 році став третім секретарем Дніпропетровського обкому партії, потім відповідав за оборонну роботу, тому йому зі Щолоковим часто доводилося вирішувати спільні проблеми. Але, кажуть, вони подружилися не відразу, навіть через дівчину виник якийсь конфлікт?

- Їх зблизив спільний друг, Костянтин Грушевий, з яким Микола вчився на одному факультеті металургійного інституту, жив разом в гуртожитку. Кар'єра Костянтина в кінці тридцятих теж пішла круто вгору: перший секретар Дніпродзержинського міськкому партії, другий секретар Дніпропетровського обкому. З Дніпродзержинська прийшов в обком і Брежнєв. Так і склалася ця компанія, у якої було багато спільних інтересів. Вони разом ходили на стадіон, бігали ввечері на танці в міський парк, де грав духовий оркестр. Разом і познайомилися з симпатичною дівчиною Тамарою Лаверченко. Спочатку вона вважала за краще Щолокова. Але під час війни Брежнєв забрав Тамару з евакуації до себе в частину, і Микола, дізнавшись про це, прислав їй короткого листа: «Для Щолокова вистачить!» Втім, на відносинах друзів це ніяк не позначилося.

На фронті їх шляхи розійшлися. Леонід Брежнєв прослужив усю війну начальником політвідділу 18-ї армії, а Щолоков пройшов весь шлях до Праги заступником командира 218-ой Червонопрапорної Ромодан-Київської стрілецької дивізії, яка брала участь у визволенні Києва. І, як свідчать однополчани, ходив в атаки разом з бійцями.

«Микола, тебе або вб'ють, або ти сам застрелився» ...

- Пройшовши до 35 років таку школу життя, Щолоков, напевно, вже не потребував ні в чиєму заступництві і протекції?

- Так. Відразу після війни він отримав запрошення на роботу заступником секретаря по промисловості ЦК Компартії України, - говорить автор книги. - У той час як Брежнєв був обраний першим секретарем Запорізького обкому партії. Але вони знову працювали в одній зв'язці, відновлюючи зруйновані підприємства. Втім, коли Сталін запропонував Брежнєву очолити ЦК Компартії Молдавії, той запросив з собою друзів. Костянтин Грушевий відмовився, а Щолоков відправився в Кишинів, де він мав курирувати промисловість. Так вони знову опинилися разом, і з тих пір вже не розлучалися.

До речі, саме Щолокову багато в чому належить заслуга створення сучасної виноробної галузі в Молдавії. Він, перший заступник голови Ради Міністрів, часто бував за кордоном і привозив в республіку кращі сорти винограду з Франції, Італії, Іспанії. Занедбані після гірських розробок криковських і Гружевська штольні обладнали під виносховища. Це були унікальні, що не мають аналогів навіть у Європі споруди: на глибині 120 метрів пролягали багатокілометрові вулиці, вздовж яких визрівали в бочках знамениті молдавські вина і коньяки. Навіть незвичайну елегантну пляшку, в яку з часом стали розливати коньяк «Білий лелека», привіз Микола Онисимович - з Міжнародної виставки в Брюсселі в 1957 році. Він жартував: тримаєш пляшку в руках, немов дівчину за талію обіймаєш.

- При Щолокова в Молдавії почали випускати трактори і холодильники, будівельні матеріали та електроприлади, швейні вироби і трикотаж. Була створена потужна консервна промисловість. Причому якість молдавських товарів славилося на весь Союз, - продовжує розповідь Максим Брежнєв. - До війни 85 відсотків населення Молдавії було безграмотним. За кілька років роботи Щолоков відкрив в маленькій республіці 104 професійно-технічних училища і інститут.

- Після того як Брежнєва забрали в Москву, а Щолоков залишився в Молдавії, вони майже 15 років не працювали разом. І весь цей час продовжували дружити? Але ж не дарма кажуть, що в політиці немає дружби, а є тільки доцільність?

- Дійсно, після того як Брежнєв став працювати в ЦК КПРС, вони бачилися нечасто. Але дочка Костянтина Грушевого Інна розповідала мені зі слів своєї мами: «Як же вони раділи при зустрічі! Такий чоловічої дружби немає сьогодні, та й чоловіків таких вже не зустрінеш! »Тільки глибоким знанням характерів, здібностей і можливостей один одного можна пояснити той факт, що, ставши Генеральним секретарем, Брежнєв запропонував на пост міністра охорони громадського порядку кандидатуру Щолокова. Міністерство це було в жахливому, приниженому стані. У 1960 році Хрущов розформував МВС, зруйнував його професійне ядро, що накопичили величезний досвід боротьби зі злочинністю. Всі силові питання знаходилися під контролем КДБ. А Брежнєв хотів перетворити це відомство в потужну правоохоронну структуру. І для цього йому потрібен був не юрист або силовик, а саме хороший управлінець, за нинішніми мірками, кризовий топ-менеджер.

Син Щолокова Ігор згадує, що пропозиція Леоніда Ілліча призвело до справжнього конфлікту в сім'ї. Мама, яка дуже любила чоловіка, не хотіла їхати в Москву і навіть плакала: «Микола, тебе або вб'ють, або ти сам застрелився ...» Він на той час уже був другим секретарем Компартії Молдавії, віддав багато сил цій роботі. А тут - зовсім невідома сфера, до якої навіть не знаєш, як підступитися. Тому Щолоков кілька разів відмовлявся від пропозиції. Але в 1966 році Брежнєв все-таки умовив друга.

- В якому стані було відомство, яке він прийняв?

- Міліції як такої взагалі не було. Існувала система охорони громадського порядку, заснована Хрущовим. Її співробітники для упокорення народу використовували гумові кийки та сльозогінний газ. Зарплату міліціонери мали жебрацьку, кадри не проходили спеціальну підготовку. Не вистачало машин, спецзасобів, телефонного зв'язку. В кінці 1950-х було телефонізовано менше п'яти відсотків відділів міліції.

- І з чого ж почав новий міністр?

- До кінця 1967 року його вдвічі підвищив зарплати рядовому і молодшому складу, а середньому, старшому і вищому - ввів оклади за званням. Змінив похмуру форму на зручну і елегантну, для чого навіть вивчив каталоги західних і американських служб. Почали будуватися і оснащуватися міські та районні відділи, зводилося житло для співробітників. У міліції з'явився транспорт, рації, інші технічні засоби. Саме Щолоков запропонував не позбавляти волі за незначні злочини, вважаючи, що в'язниці калічать людей. Була створена система так званої «хімії», де засуджені працею викупали провину.

«Назва фільму« Народжена революцією »придумав міністр»

- Однією з головних заслуг Щолокова вважають підвищення престижу і авторитету радянської міліції.

- Дійсно, у міліції в ті роки був досить негативний імідж. Країною прокотилася хвиля бунтів проти дій співробітників правоохоронних органів. Тому Щолоков став зустрічатися з художниками, письменниками, музикантами, кінематографістами (багато з яких стали його друзями). Створення в кіно позитивного образу співробітника міліції - багато в чому теж його заслуга. Коли режисер Григорій Кохан задумав знімати фільм «Комісар міліції розповідає», він звернувся за допомогою до міністра МВС. І, як зізнається сам, йому була надана повна свобода дій: транспорт, натурні зйомки (навіть Красну площу на восьму годину перекрили, не випускаючи нікого з Кремля), доступ до Бутирської в'язниці. Коли Щолоков переглянув вже відзняті серії, він запропонував змінити назву на «Народжена революцією». Фільм поклав початок цілій епопеї кінострічок про будні міліції. Всіма улюблений серіал «Место встречи изменить нельзя» теж вийшов за підтримки Щолокова. Багато сцен не пропускала цензура, і міністр буквально проштовхував їх. Володимир Висоцький, який категорично відмовлявся зніматися в формі, єдиний раз з'явився в мундирі саме на прохання Щолокова. Потім були «Слідство ведуть знавці», «Я, слідчий», «Петрівка, 38», «Огарьова, 6», «Два квитки на денний сеанс», серіал про сільське дільничному Аніскін. Образ міліціонера втілили на екрані кращі актори - Ульянов, Єфремов, Лановий, Жаров, Санаєв, Висоцький ... А комедію «Джентльмени удачі» Щолоков буквально врятував від цензури, коли з неї хотіли вирізати епізоди з тюремної лексикою.

- Чи відома і його дружба з Муслімом Магомаєвим, Мстиславом Растроповічем, Галиною Вишневської, композитором Марком Мінковим, який написав пісню «Наша служба и опасна и трудна ...»

- Він завжди допомагав інтелігенції навіть в незначних проханнях. Якось Магомаєв поскаржився, що на гастролях його не хочуть селити в одному номері з цивільною дружиною, редактором Всесоюзного радіо Людмилою Карєв. І Щолоков видав йому офіційну довідку: «Шлюб між громадянином Магомаєвим Муслімом Магометович і Каревой Людмилою Борисівною прошу вважати фактичним і дозволити їм спільне проживання».

Але найбільше участь він прийняв у долі Олександра Солженіцина, коли КДБ почав гоніння на письменника. В якійсь мірі Щолоков прийняв цей удар і на себе, що, можливо, вплинуло на його подальшу трагічну долю. Адже розбіжностей зі спецслужбами в СРСР не прощали. У ті роки це заступництво не афішувати, і важко було навіть уявити, що хтось, а тим більше міністр, член ЦК партії, міг заступитися за опального дисидента. Але це було так. Коли Комітет держбезпеки відмовив Солженіцину виїхати для отримання Нобелівської премії, встановив за ним стеження, став готувати його до видворення з Союзу і позбавлення громадянства, Щолоков звернувся особисто до Брежнєва з доповідною запискою «До питання про Солженіцина». Микола Онисимович всіляко підкреслював талант Солженіцина, його унікальність, необхідність того, щоб перо письменника служило радянському народові. І відзначав, що проблему Солженіцина створили нерозумні адміністратори в літературі. Щоб вирішити цю проблему, а не посилювати її, як вийшло з Борисом Пастернаком, Синявським і Даніелем, він запропонував «не перешкоджати Солженіцину в отриманні Нобелівської премії, ні в якому разі не ставити питання про позбавлення його громадянства ... Солженіцину потрібно терміново дати квартиру, його потрібно прописати, проявити до нього увагу ... Коротше кажучи, треба боротися за Солженіцина, а не проти нього ».

- І як же відреагував на це Брежнєв?

- Йому рекомендації Щолокова сподобалися, лист навіть обговорювалося на секретаріаті ЦК (правда, без присутності Леоніда Ілліча). І видворення Солженіцина з країни відклали. Сусідами Щолокова по дачі в Жуківці були Ростропович і Вишневська, їх-то міністр і попросив дати притулок Солженіцина в будиночку садівника. Письменник якраз працював над романом «Август 1914 го», і Микола Онисимович навіть допоміг йому дістати детальну топографічну карту Східної Пруссії з архівів МВС. Це викликало страшний гнів керівника КДБ Юрія Андропова. Дратувало головного чекіста і те, що Щолоков весь час протегував опальних музикантів: пробивав їм дозвіл на закордонні гастролі, сприяв призначенню Ростроповича диригентом Великого театру, дозволяв йому користуватися гаражем МВС. Згодом йому це зарахується ...

- З чого почалася розправа над Щолоковим?

- Між керівниками двох силових структур - МВС і КДБ - існували серйозні розбіжності. Андропов навіть намагався збирати на Щолокова компромат, але так нічого і не накопав. А зробити більш серйозні кроки, поки був живий Брежнєв, він не міг. Після гучного «краснодарського справи» про корупцію, розкритого МВС, Микола Онисимович виявив подібні факти в Ставропольському краї, де першим секретарем крайкому працював Михайло Горбачов. Але той дружив з Андроповим, і КДБ не дозволив проводити розслідування. Масла у вогонь підлило й те, що Щолоков відрадив Брежнєву почати за пропозицією Андропова кампанію проти порушників трудової дисципліни.

Відразу после смерти Брежнєва (ВІН помер в день міліції 10 листопада 1982 роки) Почаїв гоніння на Дніпропетровський клан. Дерло постраждав Володимир Щербицький, которого Леонід Ілліч готував Собі в наступником, - его демонстративно стали ігноруваті. У грудні дійшла черга и до Щолокова: его зняла з посади и перевели в групу генеральних інспекторів Міноборони СРСР, позбавівші таким чином впліву на міліцейське відомство. Керівніком МВС ставши Віталій Федорчук, права рука Андропова. Почавши боротьбу зі «щелоковщіной» в міліції, він звільнив понад 130 тисяч професіоналів, в основному співробітників карного розшуку і слідства. Ліквідували багато підрозділів, створені Щолоковим, в тому числі по боротьбі з організованою злочинністю, науково-дослідний інститут безпеки дорожнього руху, службу профілактики правопорушень. Новий міністр наказав вилучити з музеїв, бібліотек та архівів все книги, брошури, доповіді, написані Щолоковим, його фотографії. Прямо у дворі МВС все це спалили на багатті.

Призначена Федорчуком перевірка нібито розкрила численні зловживання Щолокова, матеріали були направлені в Головну військову прокуратуру. Колишнього міністра в чому тільки не звинувачували: у матеріалах справи фігурували дачі, «мерседеси», квартири, антикваріат, квіти, документальний фільм про міністра.

«Указ про позбавлення Щолокова генеральського звання і виключення з партії був опублікований в День міліції 10 листопада»

- Невже все це було сфабриковано?

- Сам Микола Онисимович, за словами його сина Ігоря, категорично заперечував ці звинувачення, - відповідає Максим Брежнєв. - Були у нього і докази. Наприклад, колишній начальник дачного господарства МВС СРСР Євген Залунін розповідав, що дачу в селищі Редькино (руїна) за дві з половиною тисячі рублів придбала теща Ігоря Щолокова. А дача емігрував до Ізраїлю співака Еміля Горовиця була куплена за 25 тисяч рублів тестем Миколи Онисимовича для себе. Гроші він особисто віддав власнику. Картини, знайдені у Щолокова, були в різні роки подаровані йому художниками, яким він був покровителем. Єдине старовинне полотно - Кустодієва - було куплено Щолоковим в художньому салоні за власні гроші. До речі, коли в місті Кадіївці був відкритий художній музей, Щолоков подарував йому велику частину своєї колекції картин. Дарували міністру і машини, і мотоцикли, але він ними не користувався, вони так і простояли в гаражі МВС. Причому про кожному подарунку він інформував вищестоящі інстанції і отримував резолюцію: «Дозволяю прийняти в дар». Відомий і випадок, коли начальник міліції Ворошиловоградської області привіз йому в подарунок шоколадний набір місцевої фабрики вартістю 36 рублів. Не встиг він повернутися додому, як від Щолокова надійшов іншим переказом на цю суму.

Словом, це цькування була явним політичним замовленням. Але п'ятнадцять слідчих груп, які працювали у цій справі, так нічого і не знайшли - ні діамантів, ні антикваріату ...

- Тим не менш людини довели до самогубства?

- Тоді не прийнято було зупинятися на півдорозі. У червні 1983 року Щолокова вивели зі складу ЦК КПРС, звільнили з ЦК ВЛКСМ його сина Ігоря, хлопця ніхто не хотів брати на роботу. А незадовго до цього, не витримавши ганьби, застрелилася дружина Щолокова, Світлана Володимирівна, яку він дуже любив.

- Ходили чутки, що напередодні вона стріляла в Андропова і поранила його?

- Я не знайшов жодних документів, які б підтверджували це. Та й соратник Андропова Володимир Крючков назвав ці чутки «цілковитою нісенітницею». Однак тоді їх ніхто не став спростовувати.

Коли в початку 1984 роки не стало Андропова, Черненка теж був тяжко хворою людиною. Микола Онисимович звертався до нього з проханням у всьому розібратися, але той на кожному кроці підкреслював свою спадкоємність курсу Андропова. Без рішення суду Щолоков був позбавлений звання генерала армії, виключений з партії, в якій він перебував 50 років! Причому указ про це опублікували 10 листопада - в День міліції, що, звичайно, само по собі було ударом. Останньою краплею стало те, що Президія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про позбавлення Щолокова звання Героя Соціалістичної Праці і всіх державних нагород, за винятком бойових. Рівно через два роки після смерті Брежнєва 13 грудня 1984 года, Микола Онисимович застрелився. Показавши цим, що він вище влади і її суду.

- Говорили, що йому допомогли піти з життя?

- Так, його смерть була вигідна владі, адже в суді цю справу можна було і програти - наступали вже інші часи. А він не побоявся б привселюдно сказати правду про безпрецедентний свавілля. Але стверджувати, що це вбивство, я не можу. Його так боялися, що навіть ховали під чужим прізвищем - Парамонов. Замість катафалка в морг прислали старенький УАЗик, ніхто з керівництва країни і МВС на похороні не був присутній.

- Справа була закрита?

- Ніхто так і не довів провини Щолокова. І ті, хто знав Миколу Онисимовича, впевнені, що з ним вчинили несправедливо. У своїй передсмертній записці, адресованій Черненко, він написав: «Прошу Вас, не допускайте розгулу обивательської наклепу про мене ...» Але той не виконав цього прохання: ім'я Щолокова було стерто з історії країни і міліції, як щось ганебне.

Зараз, на щастя, в міліцейському відомстві України вже згадали про заслуги цієї людини перед державою. У Росії ж його ім'я як і раніше замовчується. Начальник Дніпропетровської міліції Анатолій Науменко першим відновив справедливість, відкривши музей Щолокова в місті Стаханові, тепер їх в Україні вже три. Анатолій В'ячеславович допоміг мені потрапити в місцеві архіви, де збереглося чимало цікавих документів. Він же написав і вступ до моєї книзі, де сказано, що такими людьми історія повинна пишатися. У Москві матеріалів про колишнього міністра залишилося дуже мало. І я сподіваюся, що моя книга, присвячена 100-річчю від дня народження Миколи Онисимовича, дозволить заповнити цей дефіцит інформації.

- Як зустріли її в Росії?

- Тираж невеликий, всього шість тисяч примірників, тому до масового читача вона навряд чи потрапила, але я знаю, що на одному з міліцейських свят книгу вручали в якості подарунка.

Читайте нас в Telegram-каналі , Facebook и Twitter